КРАСНА ГІРКА. ЛЕЛЬНИК (22 квітня)

Леля — дочка Лади. Богиня кохання, весни та краси. Свято божественної Лелі наші пращури святкували в її великий день — 23 квітня. Це дівоче свято люди називають «Лельником», а пісні «ладовицями», щоб чарівниця Леля берегла лад у душі. Перед цим днем 22 квітня була Красна Гірка, велике свято Матері—Лади, а згодом наставав день богині Майї — 1 травня, на якому Леля і Лада будуть запрошені як почесні гості, бо тоді богиня Майя «замалює» травами землю та вкриває листям дерева. А наступного дня всі три богині справлятимуть разом з птаством Солов’їний Великдень, бо в цей день вони прилітають. Тоді ж люди слухають, скільки накувала зозуля, та моляться про своє довголіття та здоров’я.

Богиня Леля — це красуня дівчина—весна, рум’яна, з розпущеними, як у молодої, косами, у зеленому з барвінку та перших весняних квітів віночку, а замість стрічок — струменить з неї чарами весна. Сорочка в неї вишита різнокольоровими пахучими васильками, та вже така тоненька! Поділ вишитий хмелем, а на шиї дороге намисто. Взута Леля в червоні із срібними підківками чобітки.

Щаслива Леля в своїй всеобіймаючій любові. Та ще й гарна яка! Що гарнішої за неї немає в цілім світі, бо вона - богиня кохання, цариця - володарка краси, а ще першого весняного дощику.

Голубоока Леля з’явилася на білий світ від кохання землі та неба, з лона рожевих пелюсток троянд чарівної її матері, богині Всесвіту, премудрої Лади.

Вибухнула тоді весна квітуванням, коханням, розлилася бездушна і холодна до цієї пори гладінь озер та рік, міцно обнялися у п’янких запахах трави, дрібно затремтіли величними хвилями раніше байдужі до довкілля листочки та крони дерев; весело задзюрчало поміж камінням джерело, а в серцях людей виникло велике відчуття любові. Раділа вода, діброва, раділа молодь від п’янкої радості Лелі. Холодна блакить неба стала загадковою та чарівною.

Після довгої холодної зими весна-красна приносить юнакам любов та веселощі, а згодом одруження; тепле літечко господарям на добро-працю: оранку, сівбу, косовицю, жнива, пасовиська та добрий врожай; господиням — працю на городах, щоб був достаток в оселі, було багато курчат, гусенят, каченят; а малим діткам радість та втіху — коника, ігри, батіжки, щоб пасли худібку та ласувалися вишеньками, черешеньками, яблучками, грушечками; бабусям — приємне тепло та відпочинок на дворі, а дідусям по кийочку. Бо ж узимку стареньким вельми тяжко ходити по льоду та по снігу. І худобині гарні подарунки — гарну травицю, запашне сіно на зиму. Садам, полям та городам —теплі, рясні дощики: на урожай, на яблуні-груші.

Леля завжди безмежно весела, за що її й кохає так палко вогненно-пристрасний бог Ярило.

Леля навесні спочатку посилає своїх вісників — пестливих легінів-вітрів, промені ніжно-ласкавого сонця, перший грім та блискавицю. А потім сама сідає на крила птиць та прилітає на землю разом з різнобарв’ям квітів, веселим пташиним співом та гудінням жуків, а ще з надією на краще життя: на урожай, приплід худібки, на збільшення родини. А з надією приносить у душу орія-хлібороба спокій, любов, радість та творче натхнення до праці. Бо в праці його молодість, що надає йому сили, народжує красу та віру в незгасиме животворче тепло сонця Дажбога.

У давнину з чарівними веснянками—гаївками виходили хлопці й дівчата в поле, на луки, у ліс, підіймалися на горби й закликали весну:

Ой весна, ой красна,

Що ти нам принесла?

Де зимувала, кого зігрівала.

А ми за тобою насумувались,

А ми тебе, весно, навиглядались.

Коли панує в нас зима, чарівна Леля відпочиває у Вирії. Там вона веселиться з птахами, з душами родителів-прародителів, та з душами маленьких діточок. Коли ж хрещений батенько сонечко відправляє свою донечку Лелю на землю, до нас приходить весна. Весна-паняночка має багато друзів. Найперші вірні друзі - це птахи небесні! Тоді відкриваються Небесні ворота, а із раю «калиновим мостом» вирушає з неба на землю Леля-Весна. А йде вона, як цариця, в оточенні легеньких ласкавих вітрів, дрібних теплих дощиків та численного божого птаства. Цю благу вість першою на землю приносить ластівка. Тоді настає велике і величне свято. Навіть пташка гнізда не в’є. У день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а Бог передав У раю золоті ключі відмикати небо, щоб дощ землю змочив. Птахи - це вісники неба, що прилітають через Небесні ворота в образі новонароджених душ-дітей. Весняне сонце-небо, теплий ласкавий вітерець, краса землі народжують у людині творчість і натхнення:

Мало-помало зима ховається на північ у своє царство холоду й темряви.

Ластівоньки приносять весну господарям, лелеки - душі новонароджених дітей, зозулі - душі прародителів, жайворонки - весну на ниви і поля, соловейки - в сади і гаї; гуси, гоголі-качки, чаплі - радість весни рікам, озерам, а заразом рибам, ракам і жабкам. Орлички приносять весну в ліс. Тоді теплі травневі вечори наповнюються своєрідною музикою, веселим гудінням безлічі літаючих хрущів. Веснянки «Шум» та «Жучок» - то є уподібнення весняного шуму-гомону, щоб скорше викликати Лелю-Весну, віддати їй хвалу.

Осяйна Леля прилітає до молоді з «веселками», «гаївками», «гагілками» та іншими веселими іграми. Разом із своїм світлоносним братом Полелем кружляють вони у небеснім танку, благословляючи живою водою та світлим вогнем землю і все живе на ній до родючості.

Найбільше Лелі подобаються хороводи дівчат, коли з першими птахами закликають весну. Обраницю Лелю, як весільну наречену, заквітчують так, щоб вона вся була вкрита зелен-зіллям та зеленими листочками липи, бо то священне її дерево. Біля її ніг кладуть віночки з квітів як ознаку чистоти й незайманості та різні молочні страви. Довкіл Лелі дівчата починають вести танок:

Ой, Лелю, молодая, ой Лелю!

Ти в’юная, ой Лелю!

Ти по горниці пройди, ой Лелю!..

Після магічно-чарівного хороводу та пісень-веснянок Леля роздає дівчатам віночки, а кожна з них відколупує крихітку масла та сиру і запиває молоком. Кожній достається ще і чарівна крашанка. Віночки дівчата бережуть до наступної весни. Хто найкраще просив осяйну Лелю, тому вона подарує «милого» на весілля, а Мати-Лада дасть кожній світлосяйну обручку, бо так завжди має бути на білім світі. Так хочуть небо і земля!

«Кривий танець» - то вічність! Вибравши посеред себе найвродливішу свою «Лелю», дівчата прикрашають її зеленню, а на голову одягають вінки із свіжих квітів. Садять на зелен-луг трьох дітей, які утворюють ніби трикутник. Леля веде довгий ключ дівчат, які йдуть поодинці, тримаючись за руку одна одної, і роблять хоровод-рух руками то вгору, то вниз поміж цих дітей. Таким чином без упину й без кінця в тому «Кривому танці» людина намагається знайти кінець, пізнати сенс життя та таємницю народження і смерті. Ті плетені вінки юнаки не несли додому, а йшли до річки і, прикріпивши до них запалені свічки, пускали за водою. Щоб богиня Леля, ця дорога дівочому серцю весна-паняночка, принесла кожній Ладонці царенка, любенького парубочка, а з ним любов, вірність та надію.

Соловей - найулюбленіший птах богині Лелі, який першим вістить тепло та розвиває сади. Мине ще трохи часу, сади перецвітуть, затихне мало-помалу й пісня солов’я. Та, врешті, минуть і пахощі житнього літа, розтане смуток холодної зими і знову прийде весна Леля, затарахкотить запряжена золотогривими кіньми колісниця Перуна, блисне раз-удруге в небі вогненна його блискавиця - утече зима не оглядаючись. Тоді Леля-Весна знову радісно прилетить і цвітом-кохання заспіває, а з нею разом уже вкотре у віках заспівають піснями-веснянками вічної любові і люди.

Слава Лелі!

Слава Рідним Богам!

Слава Предкам!