Вночі Велес іде по Сварзі, по молоці небесному, іде до свого чертогу. А на Зорі звертається до воріт. Там ми ждемо Його, щоб зачати співи і славити Велеса від віку й до віку.
І славимо його храмину, яка блестить многими вогнями, і стається уся жертовницею чистою.
Це Велес навчив Праотців наших орати землю, засівати цілини і жати снопи колосисті на струджених полях, і ставити Снопа при вогнищі у хаті, і почитати Його, як Отця Божого, Слава Велесу!
Ψ Молимо Велеса, отця нашого, хай потягне в небі комонь Суражіїв, хай зійде на нас сурі вішати, золоті кола вертячи. То бо сонце наше, яке освітлює домове наші, і перед його лицем блідне лице вогнищ домашніх.
Цьому Богу Огнебогу Сварожичу речемо показатися і встати на небі, і так бути до блакитного світа! А ми вже чуємо, як вісники на конях скачуть до заходу сонця, аби управити Його човен золотий до ночі, аби віз із волами сумирними тягнути по степу синьому. Там бо ляже Сонце спати в ніч.
